Сталінські репресії: минають 84-ті роковини розстрілів в урочищі Сандармох

Сандармох є спеціальною територією, яку використовували органи НКВС СРСР для проведення масових страт цивільного населення. Зокрема об’єкт Сандармох став місцем розстрілу соловецького тюремного етапу 1937 року.

За кілька днів в урочищі було знищено 1111 в'язнів, серед яких кілька сотень українських селян, політиків, вчених, письменників, митців та священників.

У Сандармоху загинули видатні поети-неокласики Микола Зеров та Павло Филипович, президент харківської Вільної академії пролетарської літератури Михайло Яловий, драматург Микола Куліш, творець українського модерного театру режисер Лесь Курбас, знаний академік-історик Матвій Яворський, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз.

Зеров і на Соловках продовжував перекладати «Енеїду» Вергілія, вважаючи це справою свого життя. Лесь Курбас навіть зміг створити табірний театр і поставив кілька вистав. Вони ще вірили в повернення, у те, що темні часи минуть.

Велика таємниця

Довго побутувала думали, що в'язнів вивозили човнами у Біле море і топили. Але 1995 року директор Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніамін Іофе віднайшов розстрільні списки в архіві Архангельського управління ФСБ. Він потім написав листа до архіву СБУ, у якому повідомив, що серед жертв Сандармоху – чимало людей з України.

Через два роки, у липні 1997-го, Юрій Дмитрієв із членами санкт-петербурзького й московського «Меморіалів», обстеживши гектари карельської тайги, знайшов 236 розстрільних ям. Дослідники організували розкопки і документування їхніх результатів.

Українські історики теж почали їздити в Карелію і досліджувати архіви. Результатом стало видання тритомника «Остання адреса» під авторством Володимира Пристайка, Олександра Пшеннікова та Юрія Шаповала.

Спираючись на архіви та розкопки, дослідники вважають, що в урочищі Сандармох НКВС знищило загалом до 9,5 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп, представників десяти релігійних конфесій.

Імена 1111 в'язнів першого соловецького етапу, яких розстріляли в період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року, встановлені точно.

Після аналізу останків було встановлено, що всі в'язні загинули однаково — їх було вбито пострілами в голову.

«За успішну боротьбу з контрреволюцією»

Керувати каральною операцією доручили Михайлу Матвєєву, заступнику начальника Ленінградського управління ОГПУ по адміністративно-господарській частин. Матвєєв давно і довго служив у каральних органах, довгий час спеціалізувався на катуванні та виконанні вироків, а у той період вже відпочивав на відносно спокійній посаді після «важкої праці».

16 жовтня 1937 року комісар держбезпеки I рангу Заковський складає 2 документи: перший на ім'я начальника СТОНу Апетера з наказом «негайно видати 1116 осіб, засуджених до розстрілу – відрядженому для виконання вироків... капітану Держбезпеки тов. Матвєєву М.Р.»; другий – це розпорядження з грифом «тільки особисто» власне Матвєєву з наказом «розстріляти».

Морем в'язнів перевезли до містечка Кемь, звідти залізницею до Мєдвєж'єгорська, де знаходився слідчий ізолятор Біломорсько-Балтійського каналу (він вміщав не менше 300 чоловік). З СІЗО смертників зі зв'язаними руками на автомашинах відвозили до лісу, в урочище Сандормох, де Матвєєв особисто (іноді за допомогою помічника коменданта УНКВС Ю.Алафера) вбивав людей пострілом у потилицю з револьвера.

27 жовтня Матвєєв розстріляв 208 осіб, 2 листопада – 108, 3 листопада – 265, 4 листопада – 248, а за кілька днів – ще 210. П'ятеро засуджених до найвищої міри не потрапили на місце страти (один помер у тюрмі, а чотирьох відправили етапом у Ленінград, Одесу та Київ – і вбили вже там).

10 листопада капітан відзвітував нагору, що справу зроблено. І вже 20 грудня на нього чекав приємний сюрприз – цінний подарунок і орден Черноної Зірки – «за успішну боротьбу з контрреволюцією».

1939 року капітан держбезпеки Матвєєв був засуджений до 10 років таборів за «перевищення службових повноважень», покарання відбував у Волзькому виправно-трудовому таборі під Рибінськом. Після початку Другої світової війни звільнений достроково.

Ні – культурі

Сталінська тоталітарна машина знищувала усіх, хто був або лише потенційно міг бути в опозиції до неї.

Сталін у 1937–1938 роках запустив «Великий терор» – масштабну кампанію масових репресій та фізичного знищення реальних і потенційних політичних опонентів, ліквідації політичної, мистецької та наукової національної еліти, руйнування будь-яких традиційних ціннісних орієнтацій та зв’язків.

Читайте також: 84-ті роковини від початку Великого терору

Постріл у голову обірвав життя засновника нових підходів до світового театрального мистецтва, режисера театру «Березіль» Леся Курбаса; драматурга Миколи Куліша, чиї п’єси йшли в Парижі, Нью-Йорку, Москві, Варшаві; письменників і поетів Зерова, Вороного, Ірчана; письменника, філософа і перекладача Валер’яна Підмогильного; учених Сергія Грушевського, Степана Рудницького, Олександра Бадана-Яворенка; прем’єр-міністра УНР Чехівського, наркома освіти УРСР Полоза та інших.

Лесь Курбас

Курбас Олександр Степанович, 1887 р. н., народився в м. Самбір (Галичина), українець, із сім'ї актора, колишній член партії соціал-демократів, закінчив історико-філософський факультет Львівського університету, керівник Молодого театру в 1917–1922 рр. (м. Київ), організатор і керівник театру «Березіль» до 5 жовтня 1933 р., народний артист УСРР, проживав: м. Харків, будинок письменників «Слово», кв. 64. З грудня 1933 р. постановник Малого театру і Єврейського театру в Москві, тимчасово проживав: 3-я Тверська-Ямська вулиця, буд.12, кв. 5. Заарештований: 26 грудня 1933 р. у справі «Української військової організації». Етапований у м. Харків 28 лютого 1934 р. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 9 квітня 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділені «Білбалттабору» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Микола Куліш

Куліш Микола Гурович (Микола Куліш), 1892 р. н., народився в с. Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині – територія Херсонської області), українець, член КП(б)У в 1919–1934 рр., драматург, проживав: м. Харків, будинок письменників «Слово», кв. 33. Заарештований: 8 грудня 1934 р. у справі «Боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Київ 27–28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Микола Зеров

Зеров Микола Костянтинович (Микола Зеров), 1890 р. н., народився у м. Зіньків Полтавської губернії, українець, літературознавець, поет, перекладач, професор Київського університету. Проживав: м. Київ, вул. Леніна, буд. 82, кв. 7 (перед арештом: м. Пушкіно Московської області, Перша Гоголівська вул., буд. 1, кв. 1). Заарештований: 27 квітня і переведений до Києва в травні 1935 р. Засуджений: Військовим трибуналом КВО 7 лютого 1936 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Марко Вороний

Вороний Марко Миколайович (Марко Вороний), 1904 р. н., народився у м. Чернігів, українець, із дворян, навчався в Муздрамінституті та інституті Народного господарства, поет (псевдонім Антіох), член Спілки радянських письменників. Проживав: м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 14, кв. 2. Заарештований: 19 березня 1935 р. Військовим трибуналом Київського ВО 1–4 лютого 1936 р. засуджений за ст.ст. 54-8-11 КК УСРР на 8 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Мирослав Ірчан

Ірчан Мирослав Дмитрович (Баб'юк Андрій Дмитрович, Мирослав Ірчан), 1896 р. н., народився у с. П'ядики (Галичина), українець, поручник австрійської армії, хорунжий галицької армії, закінчив Львівську учительську семінарію, колишній член КПЗУ й член КП Канади (з 1922 р. по 1929 р. жив у Канаді), колишній член КП(б)У, літератор, відповідальний редактор журналу «Захiдна Україна». Проживав: м. Харків. Заарештований: 28 грудня 1933 р. у справі «Української військової організації». Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 28 лютого 1934 р. за ст. ст. 54-6-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділенні ББК (Сегежа) і в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Валер'ян Підмогильний

Підмогильний Валер'ян Петрович, 1901 р. н., народився в с. Чаплі Катеринославської губернії, українець, безпартійний, прозаїк, перекладач у видавництві ЛiМ («Література i мистецтво») проживав: м. Харків. Заарештований: 8 грудня 1934 р. у справі «Боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР в м. Київ 27-28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Сергій Грушевський

Грушевський Сергій Григорович, 1888 р. н., народився у м. Чигирин Київської губернії, українець, закінчив Київський університет, кандидат в члени 1-ї Державної думи і Установчих зборів, професор, історик. Повернувся з еміграції в 1931 р., проживав: м. Краснодар (небіж історика М. С. Грушевського.) Засуджений: Колегією ОГПУ 28 серпня 1933 р. за ст. ст. 58-2-11-13 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у таборі «Дмитлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Степан Рудницький

Рудницький Степан Львович, 1877 р. н., народився в м. Перемишль (Галичина), українець, учений-географ, викладач Львівського, Віденського, Празького вільного українського університетів. У СРСР з 1926 р. Засновник і директор Інституту географії і картографії, академік ВУАН, проживав: м. Харків, вул. Лібкнехта, буд. 33, кв. 11. Заарештований: 21 березня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-6 КК УСРР на 5 років позбавлення волі. Відбував покарання в таборі «Свір» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Олександр Бадан-Яворенко

Бадан-Яворенко (Бадан) Олександр Іванович, 1894 р. н., народився у с. Вілька Мазовецька Рава-Руського округу (Галичина), українець, колишній поручик австрійської армії, закінчив юридичний, філософський факультети і дипломатичну академію університетів Кракова, Відня та Праги, член КП Чехословаччини, член КП(б)У до 1929 р. У роки еміграції був секретарем голови Директорії В. Винниченка. Прибув до УСРР у 1926 р., працював у Держплані, вчений секретар Наркомосу в 1927-1930 рр., зав. сектору іноземних словників видавництва «Українська радянська енциклопедія» в 1931-1933 рр., професор Комуністичного університету ім. Артема, проживав: м. Харків. Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 засуджений за ст. ст. 54-2-4-6-8-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Володимир Чехівський

Чехівський Володимир Мусійович, 1876 р. н., народився в с. Горохуватка Київської губернії, поляк, голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР у 1918–1919 роках, професор-історик. Засуджений: Верховним судом УСРР 19 квітня 1930 р. за ст. ст. 54-2-4-8-10-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Ярославському політізоляторі й у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Михайло Полоз

Полоз Михайло Миколайович, 1891 р. н., народився в м. Харків, з дворян, офіцер авіації, колишній член КП(б)У, голова Комітету охорони пам'ятників природи і нарком фінансів УСРР, заступник голови Бюджетної комісії ЦВК СРСР, проживав: м. Москва. Заарештований: 12 січня 1934 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 4 червня 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках, перебував у таборі «Анзер». Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох), його дружину Т. І. Мягкову розстріляно на Колимі 17 листопада 1937 р.

Нові «сталінські репресії»

Юрія Дмитрієва, керівника карельського відділення товариства «Меморіал», одного з учасників експедиції з пошуку розстрільного полігону, заарештували 13 грудня 2016 року. Його звинуватили у виготовленні дитячої порнографії та зберіганні зброї. Саме Дмитрієв вів постійну роботу зі складання поіменного списку жертв Сандармоха та був одним із організаторів та постійним учасником мітингів у День пам'яті. Громадськість сприйняла його арешт та звинувачення як фальсифікацію, яка стала відповіддю влади на діяльність у Сандармосі. Рух на захист історика став одночасно рухом за збереження пам'яті про терор та цілісність пам'ятника. Навесні 2018 року Дмитрієва було виправдано за основними статтями звинувачення, але незабаром його знову заарештували за ще більш тяжким звинуваченням у насильницьких діях.

Петрозаводський міський суд 22 липня 2020 року оголосив Дмитрієву вирок – 3,5 року позбавлення волі (на ділі — майже до відбутих років у слідчому ізоляторі) за «вчинення насильницьких дій сексуального характеру» щодо неповнолітньої прийомної доньки й водночас виправдав за статтями про виготовлення порнографії, розпусні дії, зберігання зброї. Проте 29 вересня того ж року Верховний суд Карелії збільшив засудженому строк до 13 років колонії. У лютому 2021 року суд залишив у силі вирок Юрію Дмитрієву.

3 жовтня 2018 року було заарештовано та звинувачено у розбещенні неповнолітнього директора Медвежогорского краєзнавчого музею Сергія Колтиріна. З 1991 року він стежив за станом меморіалу, організовуючи необхідні роботи з розчищення лісу, позначення могильних ям, підтримання пам'ятників. До версії про фінські поховання Колтирін ставився скептично, розкопки не були погоджені з ним. Під час експедиції з пошуку загиблих в'язнів фінських концентраційних таборів та радянських військовослужбовців він неодноразово давав інтерв'ю. В одному з них він сказав, що планів експедиції не знає, хоч у дозвільній документації було названо відповідальним за її проведення. В іншому називав гіпотезу експедиції «нереальною картиною». У третьому стверджував, що версію про фінські розстріли потрібно перевірити, щоб відмовитися від неї. 27 травня 2019 року міський суд Медвежогорська засудив директора музею до дев'яти років колонії загального режиму.

 

Підготувала Софія ДУДАР